top of page

Шарова Алеся

  • Instagram

Привіт! Мене звати Алеся!

DSC_1812_edited.jpg

     Сьогодні життя неможливо уявити без гаджетів і соціальних мереж. Завдяки ним ми спілкуємось, навчаємось, знайомимось та, звісно, "зависаємо" на прикольних відео, що відволікають наш мозок від власного життя і проблем.

Але хтось же має створювати весь цей контент?!

Цих людей називають блогерами та влогерами. У сучасному житті це стало професією. Адже наразі все більше і більше маркетологи та ІТішники створюють курси, марафони, що допомагають людям худнути, бути більш впевненими в собі, вірити у свої сили, вийти на новий рівень життя, монетизувати своє хобі. І це чудово! Здавалось б, яка прекрасна професія, сидиш собі відео знімаєш і проблем не маєш, але чи дійсно це так?

Бути блогером на стільки легко, а головне безпечно?

Тож я хочу поговорити з вами про небезпечну частину цієї нашумівшої професії . Почну з того, що бути блогером - це складно.

По-перше, ваше життя залежить від аудиторії та її активності. Адже якщо аудиторія не активна то за рекламу вам можуть не заплатити, курс не купити і ви залишитесь без грошей.

По-друге, щоб набрати цю аудиторію вам необхідно вкасти в блог багато часу та грошей на обладнання для зйомки. Потрібно ще зауважити, що ваш блог може набирати дуже довго свою популярність або й взагалі її не набрати. До того ж бажано щодня щось публікувати , а це й повинно бути корисним. Не кажучи вже про те, що робота ця не постійна і стажу з пенсією не має.

Тож блогерство не така й легка штука. Але у неї є ще й ризики, уявляєте? 

Що ж багато людей користуючись мережею Інтернет навіть не уявляють наскільки  це все небезпечно. Особливо для популярних людей. Звісно це дуже приємно коли тебе впізнають на вулицях і просять зробити фото, але чи виправдовує це ризики?

Блогери завжди в центрі уваги, тож будь-яка їх дія буде обговорена на шоу та на їх сторінках у коментарях. Це може бути як приємна подія так і негативна. Кожен їх провал буде обов’язково обговорений та засуджений. Чи змогли б ви оминати та буквально відбивати увесь хейт, що зненацька на вас поллється мов злива?

Вони є  прикладом для багатьох людей тож можуть ними з легкістю маніпулювати, але не забуваймо, що це працює в 2 сторони. Тож потрібно завжди про це пам’ятати.

Наразі існує також багато хакерів, які можуть взламувати аккаунти у соціальних мережах з небачуваною швидкістю. Для блогерів це особливо небезпечно, адже у блозі все життя та гроші. Також персональна інформація. Вона може навіть зашкодити гідності та життю людини при оприлюдненні. А як мінімум буде дуже не приємно.

Згадаймо також, що є дивні люди чи взагалі злочинці, що дуже воліли б зашкодити блогеру. І це не тільки хейт чи шантаж у мережі, але й погрози у реальному життя. Є багато подібних ситуаційі, які  вже стались.

Мінімальна взаємоповага може полегшити комусь життя.

Блогерство -  це реальна професія сучасного життя, люди з цією роботою мають свої ризики та мінуси, тому я сподіваюсь, що перед тим як вилити весь свій негатив під відео людини ви згадаєте цю статтю.

                   З чим зіткнуласися я та моя родина. Дитячі спогади не дитячої подорожі! 

24 лютого 2022 року моє життя перевернулось з ніг на голову через повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Тому ми вирішили покинути рідну домівку та поїхати до сонячної Болгарії, щоб захистися від небезпеки, що погрожувала нашому місту. 
Понад два місяці ми трималися сім‘єю разом і чекали, що війна закінчиться, але наші сподівання не справдились. Тому, у квітні разом ми сіли на потяг, що прямував до прекрасного міста Чернівці. Через день їзди потягом ми прибули до чарівного міста у  Закарпатській області. На превеликий жаль, ми дуже поспішали, тому насолодитись краєвидами місцевості нам не вдалось. Уже через години ми їхали в автобусом і здавалось, що найскладніше вже позаду, але пригоди лише тільки  починалися.
Автобус був переповнений  жінками з маленькими дітками, тож подорож автоматично робилась складнішою.  Через 10 годин прибули на кордон з Румунією, та вже було за опівніч. Спати в автобусі  це, звісно, не найзручніше місце для ночівлі. Можливо якщо б водії з розумінням поставились до того, що  в салоні малі діти, то дорога була б легше, але там були свої незручності. О 14 годині дня ми були на кордоні з Болгарїєю. Чесно кажучи, без допомоги волонтерів було дуже складно, адже підтримка: вода, печиво, чай та кави дуже поліпшили ситуацію. На кордоні ми знайшли “тимчасовий прихисток» - місцевий готель. 
Завдяки допоміжої програмі, у Болгарії ми безкоштовно проживали та харчувались у 3-4 зіркових готелях. Користуватись такою можливістю ми могли лише до початку червня. Прийняли нас добре, пригостили бутербродами та заселили в номери.  
Євросоюз дав можливість українцям перечекати небезпеку, відновити свій психологічний стан людей. 
Усі знають, що Болгарія - це туристична країна, сезон якої починається з травня та закінчується у вересні. Та завдяки Дерективі про тимчасовий захист громадян України, болгари мали можливість подовжити туристичний сезон, а отже й свій робочий сезон готелів. 
Адже перші українці в’їхали вже на початку березня. У готелі зібрались люди з різних куточків нашої країни. Було дуже багато мам з маленькими дітками, що просто розривало серця. Переважна кількість українців у готелях були з окупованих територій. Історії людей з Харкова,  Маріуполя, Бучі, Херсонської та Миколаївської областей не могли не за торкнути за живе навіть найхолоднішу людину світу.
Щодо їжі,  то вона була дуже незвичайна для нас. Усе зі спеціями, тож деякі страви ми готували на пательнях, що були у нас у номерах. Також на весь готель було 3 пральні машини, у яких ми безкоштовно прали речі, чого не було у інших готелях. Тож тут нам дуже пощастило.  
С початком туристичного сезону умови трохи розділились. Звичайно умови перебування українців і туристів різнилися. З їх приїздом наше знаходження ускладнилося і все більше хотілось додому.  Харчувалися ми окремо в окремий час від туристів. Їхнє харчування було згідно з путівками - шведський стіл. Також для відпочиваючих відкрили басейн з гірками, який для нас був платний. Тимчасових гостей від туристів можна було розрізнити по яскравих браслетах. У нас вони були інших кольорів. цюІ це трохи відділяло нас від туристів,та умови перебування українців і іншх перебуваючих були різні. Чим більше наші умови різнились, тим більше хотілося додому. У багатьох сімей просто не було можливості ні працювати, ні заробляти кошти, тому що це інша країна зі своєю мовою, традиціями та законами. І як би гарно не було закордоном та у своєму домі найкраще!
Тож я дуже вдячна Болгарії за таку можливість і прихисток, але вдома, хоч війна й продовжується, але все одне моя країна така чудова і прекрасна!
СТАТТІ
Трабли у Болгарії
ризики
bottom of page